###Віктор Рафальчук: Запрошували в Дніпро і Шахтар ###

30 травня виповнився 51 рік відомому українському футболістові, уродженцю Соснівки, що на Львівщині, Віктору Рафальчуку. Свого часу півзахисник на високому рівні пограв за "Карпати" і СКА "Карпати". В сумі за ці дві львівські команди він зіграв 367 (!) матчі. "У футболі гравець-оркестр. Як набрав ігрового ритму, ніхто його не міг зупинити. Належав до грона кращих футболістів Львова" – так писав про Віктора Рафальчука відомий історик львівського футболу Олександр Паук. Є в його ігровій кар'єрі виступи і за такі команди, як "Дніпро" (Дніпропетровськ), польська "Корона" (Кельце), "Галичина" (Дрогобич), "Скіфи" (Львів) і "Поділля" (Хмельницький). Пан Віктор нині мешкає у Львові, з журналістами спілкується не часто. Але в проханні про інтерв'ю для червоноградської газети "Вісник" не відмовив.

- Пане Вікторе, в якому настрої зустріли своє 51-річчя?
- В не дуже хорошому. Пішов з "Львівводоканалу", де працював 15 років. Набридло. Другий місяць сиджу вдома і шукаю роботу.

- Правда, що у футболі вас відкрив майстер спорту, а пізніше – заслужений тренер України Ярослав Дмитрасевич?
- Так. В дев'ятому класі я грав за юнаків "Шахтаря" із Соснівки на першість області у Великому Любіні. Судив той матч саме Ярослав Дмитрасевич. Після матчу він запропонував перейти до Львова у школу-інтернат спортивного профілю (тепер – училище фізичної культури). Тож з дев'ятого класу навчався у Львові. Коли закінчував школу, почав грати за дубль "Карпат". Тоді якраз Дмитрасевич став тренером дубля. В 1979 році поступив у Львівський інститут фізичної культури. До речі, в Соснівці грав у футбол з покійним Петром Олійником (колишній голова Львівської ОДА, народний депутат України) – я за юнаків, він за старших.

- В головній команді "Карпат" ви дебютували 12 травня 1981 року...-
- Так, в другому таймі вийшов на заміну у матчі проти київського СКА. Перша гра - це завжди "мандраж". Важкувато було. Але зіграв непогано і після того вже почав в основному складі постійно виступати. Тренував тоді команду Іштван Секеч.

- Того ж року, 2 листопада, відзначилися дебютним голом у ворота "Динамо" із Ставрополя...-
- Смутно пам'ятаю той гол. Хіба пригадую, що зблизька забив.

- А який гол у кар'єрі найкраще пам'ятаєте?
- В матчі на Кубок СРСР, коли вдома у складі СКА "Карпат" грав проти "Жальгіріса" з Вільнюса. Ми поступалися і глядачі майже розійшлися. Але на останніх хвилинах мені вдалося покласти м'яч у дев'ятку воріт "Жальгіріса". В серії одинадцятиметрових ми виграли. І вийшли на київське "Динамо", якому поступились.

- Про те, як у 1984 році ви з В'ячеславом Ленделом розіграли пенальті, і досі згадують уболівальники.
- Про цей розіграш чомусь дуже мало пишуть. Тренував тоді "Карпати" Володимир Булгаков і запропонував нам із Славком потренувати розіграш пенальті. Спробували в матчі проти волгоградського "Ротора", який до речі виграли з рахунком 8:0! В тій грі ми один пенальті не забили. Потім другий гравець не забив. І тоді взялися за роботу ми з Ленделом. Я відкотив м'яч вліво і Славко відправив його у порожній кут воріт. Це була несподіванка як для суперників, так і для судді. Після певної паузи він гол зарахував. А от коли ми подібним чином розіграли пенальті в матчі з "Паміром" (Душанбе), було багато суперечок, адже таджики - гарячі люди.

- У 1985 році за СКА "Карпати" ви забили 16 голів. Це був ваш найкращий сезон?
- Так. Посіли третє місце, мінімально поступившись московському ЦСКА. Як і в попередньому сезоні, нам дуже мало забракло, щоб пробитися в елітний союзний дивізіон. В тому сезоні я і пенальті сам пробивав, забивав і з правої ноги, і з лівої ноги. Хороші м'ячі були, дуже пам'ятні.

- Чого бракувало, щоб вийти в еліту? Везіння чи судді вас "притримували"?
- Судді трохи тягнули ЦСКА. Через них ми втрачали дорогоцінні очки. Зрештою тяжкувато з армійцями було. В них була хороша команда в той час. Наші Татарчук і Медвідь грали за армійців. Ніяк не могли їх обіграти – що на виїзді, що вдома. Тоді було з десяток команд одного рівня. Хороші поїздки були, є що згадати.

- Про кавказьких уболівальників колишні футболісти "Карпат" розповідають легенди...-
- Так, складні були виїзди на Кавказ. У 1979 році, з дублем "Карпат" грали в Орджонікідзе. Ігор Мосора забив гол у ворота господарів і суддя зарахував взяття воріт. Тоді глядачі повискакували на поле, була бійка. Ми побігли в роздягальню. Хвилин 15 не могли повернутися на поле. Якось дограли той матч і виграли 1:0. Після гри сиділи в роздягальні більше півгодини, поки народ не розійшовся.
А у 1981 році пам'ятаю поїздку в Спітак. З трибун до поля було кілька кроків. Глядачі вибігали до суддів, ножі приставляли. Дуже важко було. Там майже ніхто не вигравав.

- Львівський журналіст Володимир Синьоокий на сторінках газети "Ленінська молодь" від 26 листопада 1985 р. так описав вашу гру Віктора: "У середині поля, безперечно, основною дійовою особою був В. Рафальчук – один із небагатьох зі складу СКА "Карпати", здатних з успіхом виступати за команду вищої ліги". Були у вас пропозиції від команд вищої ліги?
- Так, дніпропетровський "Дніпро" дуже хотів бачити мене у своєму складі. І донецький "Шахтар". Це було в 1984-1985 роках. Але через те, що я був на службі в армії з 1982 року, не зміг перейти у команди вищого класу. Рік відслужив тоді і мене "підписали" на 5 років на прапорщика. Знаю, тоді представники "Дніпра" і "Шахтаря" виходили на керівництво СКА "Карпат". Велись переговори, проте вони нічим не закінчились. Лише у 1988 році я зміг перейти у "Дніпро". Дніпропетровську команду тоді тренували Кучеревський і Жиздик. Пішов туди з травмою, деякий час лікувався. Провів за "Дніпро" лише два матчі. У 1988 році "Дніпро" став чемпіоном СРСР. Тож дуже важко було пробитися в основу команди.

- В той час відроджувались "Карпати" і ви вирішили повернутись...-
- Так, повернувся у рідне місто. До того ж "Карпати" пообіцяли трикімнатну квартиру за мій перехід. Грали три сезони в другій союзній лізі. Два роки були третіми, а останній сезон у 1991 році стали переможцями. В першій грі за "Карпати" у 1989 році мені не пощастило. Отримав травму в матчі проти "Динамо" (Ленінград) на штучному полі. Мене збили в штрафному майданчику: заробив пенальті, але травмувався. Кілька місяців не грав. Найпам'ятніший сезон 1991 року, коли виграли змагання серед команд другої ліги. Після цього поїхав у Польщу. Зіграв лише 6 матчів і знов отримав серйозну травму – порвав меніск і зв'язки коліна. Випав десь на півроку. Потім повернувся до Львова. Пограв у "Карпатах" Мирона Маркевича. Мене тоді дуже травми переслідували. І ключицю вибив, і з коліном постійно були проблеми. А в матчі проти київського "Динамо" отримав тріщину пальця на нозі.

- За "Карпати" ви грали у матчі Кубка володарів кубків проти ірландського клубу "Шелбурн". Чому вас тоді поміняв Мирон Маркевич?
- Дивна трохи історія була. Перший тайм у Львові я добре відіграв. Створив два хороші моменти, обігрував суперників. Два простріли в кінці першого тайму зробив, після яких виникали напівгольові моменти. Та й почувався нормально. А Маркевич бере і міняє мене після перерви. Тоді ще тренером Олександр Кулішевич був, мій колега. Підходить і питає: "А чому він поміняв тебе?". Кажу: "Не знаю". Маркевич любив так крутити. Міг не поставити на гру без пояснень. Міг замінити так само.

- Останній ваш професійний клуб – "Поділля"...-
- Так, завершив кар'єру в 34 роки у Хмельницькому. А з 1997 року почав грати за "Львівводоканал" на першість міста. Ігор Кульчицький там працював. Грали також ветерани львівського футболу Квасников, Гула, Гамалій, Кухлевський. Виграли навіть першість міста. Потім команда перестала існувати, а я залишився там працювати.

- Як складається ваше сімейне життя?
- Нормально. Маю двох дітей – син одружився, дочка вийшла заміж. Внучці 1,5 року. Дружина працює на "Львівводоканал". Живемо у тій самій трикімнатній квартирі, яку дали "Карпати" в 1989 році.

Василь Танкевич, спеціально для газети "Вісник"